avangard-pressa.ru

Групова та міжгрупова динаміка - Психология

Тема 5. УПРАВЛІННЯ ГРУПОВИМИ ПРОЦЕСАМИ

1. Причини та умови формування груп в організації.

2. Групова та міжгрупова динаміка.

3. Управлінські проблеми та дії в процесі групового розвитку.

Причини та умови формування груп в організації

Група — це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Характерними рисами групи є те, що її члени: 1) взаємодіють між собою; 2) працюють над досягненням спільної мети; 3) знають один одного; 4) усвідомлюють, що вони — група.

Група – це певна кількість людей, які з певною періодичністю контактують один з одним на основі виконання спільної задачі чи роботи в однакових умовах.

Група – це колектив взаємозалежних у виробничому процесі людей, де кожен, виконує своє завдання для досягнення спільної групової мети – прийняття та реалізації найбільш ефективного рішення.

Критерії формування групи:

1. Наявність спільних спонукальних мотивів та причин для спільної роботи.

2. Члени групи взаємозалежні: їм необхідні досвід та можливості один одного для досягнення спільної мети.

3. Члени групи мають усвідомлювати, що робота в одній команді сприяє більш ефективнім рішенням, ніж робота в ізоляції.

4. Група має почувати себе як функціональна одиниця в організації.

Основні чинники формування груп
наведено на рис.2.


Рис. 2 Основні чинники формування груп

Групова та міжгрупова динаміка

Групова та міжгрупова динаміка значною мірою впливає на роботу організації в цілому, яка розглядається як комплекс взаємодіючих груп.

Довіант – це така поведінка, яка сприймається членами групи настільки загроджуючими чи дратуючими, що вони приймають спеціальні санкції до осіб, які демонструють таку поведінку.

Функції довіанта (Д):

1. Виділення поведінки Д виражає основні цінності груп.

2. Виділення поведінки Д чітко виражає границі групи.

3. Виділення поведінки Д висовує на передній план владу та авторитет групи.

Аналізуючи групи, насамперед варто зрозуміти природу соціальної взаємодії, яка змушує людей об’єднуватися в групи. При глибокому вивченні цього питання необхідно мати на увазі психологічні чинники, на основі яких встановлюються зв’язки між людьми.

Так, інструментальні групи утворюються для виконання визначеного завдання, яке важко або неможливо виконати одній людині, експресивні ж мають на меті задовольнити прагнення членів групи до соціального схвалення, поваги та довіри і створюються стихійно при порівняно невеликому впливі ззовні. Однак чітко вираженої різниці між ними немає: інструментальні часто виконують експресивні функції і навпаки.

Слід також пам’ятати, що люди об’єднуються в групи не тільки для спільної діяльності і задоволення соціальних потреб, а й для послаблення неприємних почуттів, хоча і не всі негативні емоції сприяють утворенню груп.

Організація в цілому зможе ефективно виконувати свої глобальні завдання тільки за умови, що завдання кожного із структурних підрозділів визначені таким чином, щоб забезпечити діяльність один одного. Крім того, група впливає на поведінку окремої особистості. Таким чином, чим краще розуміє керівник, що являє собою група і чинники її ефективності, і чим краще він володіє мистецтвом ефективного управління групою, тим імовірніше, що він зможе підвищити продуктивність праці цього підрозділу і організації загалом.

Керівництво, проводячи розподіл праці по горизонталі (підрозділи) і по вертикалі (рівні управління), створює формальні групи — комітети, керівні та робочі групи, найголовнішою організаційною функцією яких є виконання конкретних завдань і досягнення чітко визначених цілей. Але як тільки виникає формальна організація, вона стає соціальним середовищем, де люди взаємодіють не тільки за розпорядженням керівництва і для виконання організаційних завдань. Із соціальних взаємовідносин виникає багато товариських груп, які всі разом становлять неформальну організацію — спонтанно утворену групу людей, які вступають у регулярні взаємовідносини для досягнення певної мети.

Головна різниця між формальною та неформальною організаціями полягає в тому, що перша створюється відповідно до заздалегідь продуманого плану, а друга — скоріше є спонтанною реакцією на незадоволені соціальні потреби. Крім того, якщо зазвичай люди знають чому вони вступають до формальних організацій (щоб здійснити цілі організації, отримати винагороду або престиж належності до цієї організації), то причин вступу до неформальних груп вони часто не усвідомлюють (почуття належності, взаємодопомоги, взаємозахисту, тісне спілкування і зацікавленість).



Рис. 7 Принципи групового мислення

Три типи групової згуртованості:

1. В умовах особистої прихильності менеджери намагаються стимулювати групову ефективність, комплектуючи групи з працівників, які симпатизують один одному.

2. В умовах престижу увага членів групи звертається на престижне становище в колективі.

3. В умовах виробничого завдання у членів групи стимулюється внутрішня потреба якісного виконання свого завдання.

Негативні сторони групової згуртованості:

- коли об¢єднанні зусилля групи при виконанні завдання достатньою мірою не стимулюються (завдання настільки непривабливе, що група згуртовується з метою ухилення від його виконання);

- коли групова згуртованість може призвести до зниження ефективності у престижних групах.

Знання процесу міжгрупової динаміки може бути проблематичним, якщо не вивчати фактори, що впливають на міжгрупові стосунки: